За переказами, перші козацькі зимівники з’явилися тут ще за часів Вольностей Запорозьких — над бистрими гранітними порогами, де Південний Буг звужується й вирує. Риба, родючі береги й захист самої річки робили це місце зручним для осілого життя.
Із часом над водою застукотіли водяні млини, розрослися сади й виноградники, а рибальство годувало не одне покоління. Степашки пережили різні епохи, та незмінними лишилися річка, сосновий бір і та сама тиха вода, по яку сьогодні їдуть гості з усієї країни.
Село розкинулося на лівому березі Південного Бугу, у межах Ладижинського водосховища. Околиці славляться поєднанням соснових лісів, дубових гаїв, скелястих берегів і тихих заток — саме завдяки цим краєвидам Степашки перетворилися на популярне місце відпочинку.
Південний Буг — найдовша річка, що повністю протікає територією України: її довжина — близько 806 км, а басейн охоплює понад 63 тисячі км². Річка бере початок на Подільській височині й впадає у Дніпровсько-Бузький лиман Чорного моря. У цих краях на поверхню виходить Український кристалічний щит — одне з найдавніших геологічних утворень, завдяки якому Буг відомий своїми порогами.
За багато століть річку називали по-різному: давні греки знали її як Гіпаніс, турки — як Ак-су («біла вода»), а в народі довго вживали назву Бог. Щороку 22 травня в Україні відзначають День річки Південний Буг.
На території Степашок та довкола них археологи фіксують сліди трипільської культури й ранніх слов’ян. Це свідчить, що люди селилися над Бугом у цьому місці ще в глибоку давнину, задовго до перших письмових згадок про село.
До середини XVIII століття село мало назву Савинці. Свою сучасну назву воно, за місцевими переказами, отримало після драматичних подій навколо колишнього гайдамацького ватажка Сави Чалого. У 1739 році коронний гетьман Юзеф Потоцький надав ці землі Саві Чалому, який перейшов на службу до поляків.
Колишній побратим Сави, гайдамацький отаман Гнат Голий, не пробачив зради. За переказом, у 1741 році він за допомогою служниці на ім’я Степка проник до маєтку, і Саву Чалого було вбито. На честь цієї дівчини село нібито й дістало назву Степашки. Постать Сави Чалого пізніше надихнула письменників — зокрема Миколу Костомарова та Івана Карпенка-Карого, який присвятив йому однойменну трагедію.
Наприкінці XVIII століття Степашки належали Вінценту Потоцькому, а з 1803 року перейшли до роду Єловицьких, які володіли селом аж до революції. У цей період село активно розвивалося:
Мешканці села мали гостре почуття справедливості й неодноразово повставали проти сваволі поміщиків:
Степашки та Ладижин завжди перебували в одному економічному й соціальному просторі: ще сто років тому вся пошта й новини для села проходили через ладижинську поштову станцію. Трагічною сторінкою став Голодомор 1932–1933 років, який, за наявними даними, забрав більше половини населення села.
Нова хвиля змін прийшла 1962 року, коли почалося будівництво Ладижинської ТЕС. Через затоплення частини прибережної зони Південного Бугу частину мешканців переселили — так у селі з’явилася вулиця з народною назвою «Новосілка». У радянський час село було важливим сільськогосподарським центром: тут вирощували пшеницю та цукрові буряки.
Окрасою села є дерев’яна Різдво-Богородична церква, зведена у 1857 році на кам’яному фундаменті. Цей храм зберігся до наших днів і залишається однією з головних пам’яток Степашок.
У 1897 році в Степашках відкрили другокласну вчительську школу, яка готувала педагогів для початкових училищ. Збереглася рідкісна поштова листівка 1916 року із зображенням будівлі цієї школи, зведеної у 1904 році.
Сьогодні Степашки — сучасне село, де шанують традиції. Тут і досі вживають народні назви вулиць та урочищ, що передають місцевий колорит:
Мальовничі краєвиди над Південним Бугом перетворили Степашки на справжню рекреаційну зону. На узбережжі розкинулися численні бази відпочинку — від легендарного «Енергетика», що десятиліттями приймав працівників Ладижинської ТЕС, до сучасних комплексів:
Зі Степашками пов’язані постаті, відомі далеко за межами села:
Частину відомостей подано за місцевими переказами. Маєте архівні дані, документи чи давні світлини Степашок — поділіться, і ми доповнимо цей матеріал.
Над порогами Бугу осідають перші мешканці — річка годує й боронить.
За переказом, після загибелі Сави Чалого село Савинці стало Степашками — на честь Степки.
Млини, сади й «капустяна столиця» повіту; селянські бунти проти панської сваволі.
Будівництво ТЕС і затоплення берегів — у селі з’являється «Новосілка».
Оберіть базу відпочинку над Бугом, візьміть спорядження в оренду та насолоджуйтесь тишею, водою й рибалкою.
